Роздрукувати

Застосування кримінального закону зводиться до двох головних дій —визначення того, якими статтями (статтею, частиною статті) передбачене вчинене діяння, та визначення його правових наслідків. Першу з названих дій прийнято називати кваліфікацією. Друга стосується призначення покарання, звільнення від кримінальної відповідальності тощо.

Слово кваліфікація походить від двох латинських слів - (якість, який за якістю) (роблю). У буквальному перекладі кваліфікація означає визначення якості, оцінка. Як правове поняття - означає оцінку скоєного з точки зору існуючих правових норм.

Зміст кримінально-правової кваліфікації полягає в тому, що:

1.        Вона становить собою частину процесу застосування кримінального закону, а отже:

o                          це офіційна діяльність, яка здійснюється уповноваженими на те органами держави - дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду;

o                          проводиться у відповідній процесуальній формі, її результати закріплюються в актах вказаних вище органів;

o                          тягне за собою правові наслідки як для осіб, дії яких кваліфікуються, так і для самих державних органів.

2.        У її ході оцінці підлягає суспільна небезпечна поведінка, якої:

o                          заподіяна або створена загроза заподіяння істотної шкоди;

o                          яка є кримінально протиправною.

3.        Визначається кримінально-правова норма, яка передбачає відповідальність за скоєне діяння, включаючи:

o                          оцінку фактичних обставин, виділення з них тих, які мають кримінально-правове значення;

o                          «вибір» статті (статей, їх частин або пунктів) КК, яка містить відповідну кримінально-правову норму;

o                          обґрунтування необхідності застосування саме цієї статті (статей, їх частин або пунктів) КК шляхом доведення того, що фактичні ознаки діяння, яке кваліфікується, повністю відповідають ознакам злочину, передбаченого КК;

o                          процесуальне закріплення висновку про те, що вчинене діяння передбачене певною статтею КК, та про те, що воно є чи не є злочином, чи іншим незлочинним діянням, передбаченим КК.

На підставі викладеного можна сформулювати гранично стислу дефініцію кримінально-правової кваліфікації:

Кримінально-правова кваліфікація - це визначення статті (статей, їх частини або пунктів) КК, яка передбачає відповідальність за скоєне діяння.

Провівши найпростіший і найбільш точний поділ - дихотомічний - поняття кримінально-правової кваліфікації, отримаємо два її види:

1.        кваліфікація злочинів (закінчених і перерваних на попередніх стадіях, вчинених у співучасті, одиничних і сукупності тощо);

2.        кваліфікація суспільна небезпечних діянь, які не є злочинами (кваліфікація суспільне небезпечних діянь неосудних; кваліфікація суспільне небезпечних діянь осіб, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність; кваліфікація діянь, вчинених за обставин, що усувають їх злочинність, тощо).

З названих видів кримінально-правової кваліфікації центральне місце займає кваліфікація злочинів. Головною метою будь-якої процесуальної діяльності в цій сфері є визначення того, чи становить собою вчинений злочин і якщо так, то який саме і якою нормою він передбачений. Не випадково, до останнього часу в теорії та на практиці поняття кримінально-правової кваліфікації, по суті, підмінялося поняттям кваліфікації злочину. Разом із тим, ототожнювати поняття «кримінально-правова кваліфікація» та «кваліфікація злочинів» принаймні неправильно хоча б тому, що «кваліфікація злочинів» - це видове поняття, яке входить в родове «кримінально-правова кваліфікація» і становить лише його частину; про те, що має місце кваліфікація злочину, можна стверджувати лише тоді, коли закінчився весь процес кримінально-правової кваліфікації. На початку й у ході кримінально-правової кваліфікації не можна стверджувати, що відбувається кваліфікація злочину. Адже вона може привести до різноманітних результатів (висновків):

·                          має місце злочин;

·                          діяння передбачене кримінальним законом, але вчинене за обставин, що виключають злочинність діяння;

·                          наявна добровільна відмова від доведення злочину до кінця;

·                          діяння через малозначність не становить суспільної небезпеки;

·                          у скоєному немає ознак будь-якого злочину, передбаченого КК.

Таким чином, кваліфікація злочину є одним із можливих результатів

Враховуючи все вищевикладене, можна запропонувати дефініцію поняття кваліфікації злочинів, побудовану шляхом конкретизації ознак відповідного родового поняття:

Кваліфікація злочинів - це результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду, внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, ви¬начена стаття КК, яка (і) передбачає (ють) відповідальність за скоєне, встановлена відповідність між юридично-значущими ознаками посягання і ознаками злочину, передбаченими законом, та процесуальна закріплений висновок про наявність такої відповідності.

Для того, щоб кваліфікувати (оцінити) скоєне, потрібні дві умови: 1) знати фактичні обставини справи, мати доказову інформацію про ті події, які мали місце в дійсності, та 2) мати кримінально-правову норму, яка передбачає скоєне в якості злочину. Встановлення відповідності між тим, що було в житті, й тим, що передбачене законом, здійснюється за допомогою використання специфічної юридичної конструкції - складу злочину, тобто сукупності ознак, які характеризують об'єктивні та суб'єктивні ознаки вчиненого посягання.

Отже, можна виділити такі підстави кримінально-правової кваліфікації:

1.        фактичну - обставини справи, які мали місце в реальній дійсності, стали відомими правоохоронним органам та були процесуальне закріпленими,- де, коли, ким, в якій обстановці, з використанням яких знарядь (засобів), яким способом вчинено злочинне діяння, які шкідливі наслідки воно потягло, ким вчинено, в чому знайшло вираз суб'єктивне ставлення особи до скоєного тощо;

2.        нормативну - норми КК, в яких закріплені ознаки злочинів. З урахуванням прийомів законодавчої техніки, які використовуються вчинено, в чому знайшло вираз суб'єктивне ставлення особи до скоєного тощо;

3.        нормативну - норми КК, в яких закріплені ознаки злочинів. З урахуванням прийомів законодавчої техніки, які використовуються Загальної частини КК;

4.        у нормативних актах інших галузей права (якщо статті Особливої частини КК є бланкетними чи містять окремі бланкетні ознаки).

До початку кваліфікації, поза її межами, має бути проведена перевірка достовірності тексту юридичного джерела (джерел), що містить потрібну норму, й встановлена його чинність. Для цього необхідно використати офіційні видання - Відомості Верховної Ради України, Офіційний вісник України.

Передумовою кваліфікації є також визначення меж дії обраної кримінально-правової норми в часі, просторі та щодо кола осіб.

При кваліфікації конкретного діяння використовуються, як правило, не всі ознаки злочину, вказані у кримінально-правовій нормі. Статті Особливої частини КК у ряді випадків містять альтернативні ознаки й при кваліфікації береться до уваги лише одна з таких ознак.

Зміна кримінального закону звичайно не тягне за собою зміни кваліфікації, оскільки, за загальним правилом, скоєне кваліфікується за законом, який діяв на час вчинення діяння (ч. 2 ст. 4). Однак, коли новий закон скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, то він має зворотну дію у часі (ч. 1 ст. 5). У такому випадку скоєне підлягає перекваліфікації на більш «м'яку» статтю або ж справа взагалі має бути закрита. Зміна кваліфікації при зміні кримінального закону не свідчить про те, що раніше було допущено помилку.

Головний спеціаліст управління

Н.В.Шумайко